Ми, жінки, з усіх сил прагнемо бути хорошими: доньками, партнерками, працівницями, матерями, подругами, — сподіваючись, що це зробить нас щасливими. А натомість почуваємося просто втомленими й виснаженими. А ще з часом розуміємо, що наше справжнє життя проходить повз нас.
Ґленнон Дойл теж жила саме так і вважала, що має бути вдячною долі за це. Проте одного разу вона усвідомила: насправді я проживаю не своє життя! Жінка зробила крок у зовсім іншому напрямку, перестала бути хорошою для всіх і стала вільною.