Історія про вічний неспокій людської душі, яка прагне більшого, ніж їй дозволяє світ
Головний герой Фауст представлений у складній манері, а підхід Гете до теми порушує етичні та духовні питання, багато з яких не вирішуються в самій драмі. Увага зосереджується на прагненні Фауста до добра і на природі людської помилки, а не на традиційному християнському погляді на гріх і спокуту, і початок та завершення п'єси можна розглядати як гуманістичну алегорію або метафору, а не як вираз ортодоксальних релігійних переконань. Читач сам повинен зробити висновок про характер Фауста як звичайної людини й про те, наскільки він заслуговує на своє остаточне духовне спасіння.