Основна функція розуму — виживання, а не щастя. Складна здатність людини мислити еволюціонувала, щоб підтримувати у житті, попереджаючи про потенційні небезпеки. Однак ця постійна пильність може призвести до зайвого стресу та тривоги в сучасному світі. Розум часто створює гіпотетичні сценарії на основі минулого досвіду, змушуючи людей турбуватися про майбутні загрози, які можуть ніколи не матеріалізуватися.
Автор зазначає, що, хоча біль неминучий, реакція на події визначає, чи призведе це до страждання. Тож визнання того, що думки спричиняють страждання, є першим кроком до свободи. Зрозумівши це, можна почати відокремлюватися від своїх думок і спостерігати за ними, не зациклюючись на них. Це усвідомлення створює простір для природного виникнення миру та щастя.
